Натомість ми мали цікаву і надихаючу розмову з досить молодим та енергійним директором підприємства Олегом Дмитруком. Він серйознийі зосереджений. Але коли починаєш розпитувати про виробництво, вираз обличчя і навіть тон розмови змінюються. Пан Дмитрук розповідає про свою справу, як про дитину: в чомусь він нею дуже пишається, колись довелося багато чим ризикувати і навіть пожертвувати. Та зрештою, як каже сам Олег Миколайович, Бог подав руку, і сьогодні компанія займає лідируючу позицію на ринку ковбаси у Західній Україні, а також користується попитом на території майже усієї держави.    

Пане Олеже, з чого все починалося?

Все починалося просто, навіть банально. В 2006 році я і ще кілька моїх тодішніх компаньйонів вирішили в складчину купити землю на хуторі Всеволодівка.  Там же, дуже чисте повітря і кришталево чиста джерельна вода із свердловини. Для виробництва харчових продуктів такі умови дуже сприятливі!  Крім того, мій батько постійно їздив за кордон на заробітки, будував будинки. І я дуже хотів припинити ці поїздки. Хотів, щоб батько постійно був з сім’єю. Тому якось я сказав, щоб він повертався додому разом зі своєю бригадою і будував щось тут. Так його руками було зведено перше приміщення сьогоднішнього підприємства.  

А  чому саме ковбасне виробництво Ви вибрали, а не якесь інше? 

В той час життя звело мене з моїм давнім приятелем, який жив у Молдові. Під час веселого застілля він, вже будучи в гарному настрої (сміється) пообіцяв мені знайомство із знаним на всю Європу   спеціалістом  в галузі виробництва ковбаси. Звичайно, мені довелося проконтролювати, аби приятель дотримав свою обіцянку. Я познайомився з цим технологом і був натхненний його досвідом та любов’ю до виготовлення ковбаси. Він, в свою чергу, пообіцяв свою постійну експерту допомогу. Відтак було прийнято рішення запускати виробництво ковбаси. Набрали кредитів, хто де міг, обладнали і запустили свій зовсім маленький, навіть примітивний, цех.  Працювали там всією сім’єю: ми з дружиною, мої батько і мама. Тому це підприємство –родинна справа. Ми робили смачний продукт, і знали, що він є якісним. Але навіть не очікували, що земляки-волиняни так вподобають нашу продукцію з першого ж дня. Тому нам довелося розширювати і штат, і устаткування. Що потроху і робилося.

Скільки людей  працювало на Вашому підприємстві?

Коли ми тільки починали, у нас не було фінансової можливості наймати працівників, тому що я не міг їм гарантувати безбідний завтрашній день. Тому стартували лише власними силами. Ну а коли вже справа пішла, то потроху наймали працівників.

Ви заснували компанію в 2007 році, а в 2008 році – криза.  Як Вам вдалося втриматися на ринку?

Це було дуже важке випробування і для компанії, і особисто для мене та моєї сім’ї. На той час у нас вже  було чимало найманих працівників, і я розумів свою відповідальність перед ними як роботодавець.

Звичайно, ми працювали на межі своїх можливостей:  і фізичних, і душевних.  Я знову набрав кредитів, позакладав все, що  мав. Вже подумав, в якому селі ми будемо жити, якщо не вдасться компанії пережити цей складний час. Але Бог подав руку, наш продукт продовжували купувати волиняни, потім підтримали  жителі сусідніх областей, а згодом майже усі українці. Я би хотів відзначити, що у моїх земляків, волинян, патріотизм – це  невід’ємна частина їх сутності. І, мабуть, це є однією з причин, чому волинські споживачі підтримують, в першу чергу, волинських виробників. 

А щодо того, якими були наші кроки: ми зробили ставку на варену продукцію, виготовляли варену ковбасу, сосиски, сардельки…  А ще розробили унікальну на той час для українського ринку рецептуру і, відповідно, новий смак. Справа в тому, що я ще з дитинства пам’ятав смак і запах радянської тушонки. І цей смак потім ніде не міг знайти саме в тому старому виконанні. І ось ми вирішили підібрати спеції  та інгредієнти, і створити ковбасу з таким чи максимально схожим смаком. Вона була досить-таки жирною. В Німеччині в лабораторії для нас підібрали комплекс спецій, і ми почали виготовляти таку ковбасу. За рахунок того, що ця ковбаска була досить м’яка, вона особливо сподобалася літнім людям. Мені телефонували з різних куточків України, дякували за продукт, і замовляли цю ковбасу, оскільки на неї був великий попит. Уявіть, ми через 3 місяці після запуску продавали 50 тон цієї ковбаси в місяць.

В який момент Ви відчули, що Ваша компанія стала серйозним конкурентом для інших виробників ковбаси?

Саме тоді це і відбулося, коли ми запустили нову жирну ковбаску. Про нас дізналися і почали відслідковувати нашу діяльність не лише місцеві виробники, а й національні. Технологи конкурентів спочатку не могли зрозуміти, як рецептура з такою великою кількістю жиру взагалі можлива. Але коли придивилися до того, яким попитом вона користується, почали задавати інше запитання – де взяти таку рецептуру і спеції. Ну і, звичайно, хто шукає, той завжди знайде. Відтак на ринку з’явилася не лише наша ковбаса з таким смаком, а й дуже схожа продукція конкурентів.  І навіть те, що ми запатентували свій рецепт, і намагалися навіть судитися, цене дало жодного результату. «Чесна» конкуренція, на жаль, властива нашому ринку, як і «гуманні» суди. Не можу сказати, що конкуренти похоронили наш продукт, але сьогодні в нас нема необхідності виготовляти цю ковбасу в такій кількості, як це було спочатку.

Як відомо, успіх підприємства і якість продукції значною мірою залежать від професіоналізму співробітників.  Розкажіть, якої стратегії Ви дотримуєтеся в роботі з кадрами?

Моя стратегія – це відкрите спілкування з працівниками і сприяння професійному розвитку кожного з них. Я вважаю, що на сьогодні лише грішми людину на робочому місці не втримаєш. Якщо єдиною мотивацією для працівника є гроші, то він піде від роботодавця при першій же нагоді заробити хоч на гривню більше. А тепер уявіть, що працівнику дають можливість  постійно рости у професійному сенсі, брати на себе відповідальність і робити більш значиму роботу, ніж вчора. Він же щодня не йде, а летить на роботу! Тому що йому довіряють, дають можливість навчатися. Тому що робота цікава. Тому що людина відчуває особистий прогрес.

Крім того, ми підтримуємо наших співробітників у прагненні отримувати освіту. Також запрошуємо найкращих спеціалістів, аби ті проводили семінари та курси підвищення кваліфікації. Це також надихає наших працівників.

Що стосується спілкування: в будь-який час будь-хто з моїх працівників може прийти до мене і поговорити. Я з самого ранку і до вечора на роботі. (Прим.  Виробництво починає працювати о 6-ій ранку).

 В нас практично відсутня плинність. Якщо хтось і звільняється, то це буває дуже рідко. І ці звільнення пов’язані з переїздами працівників чи якимись іншими важливими сімейними обставинами.

Без якісної сировини не можливий якісний продукт. Що можна сказати про Ваших постачальників сировини?

Взагалі  ми дуже прискіпливо обираємо постачальників. Компанія  дуже довго працювала над тим, щоб споживачі були впевнені у високій якості нашої продукції. Зараз, якщо я придбаю хоч одну партію сировини з невідповідною якістю, я перекреслю всі ці результати.

З нами зручно співпрацювати. Але як тільки я бачу хоч найменшу спробу продати мені сировину, яка не відповідає моїм вимогам, ми шукаємо іншого постачальника або виходимо з ситуації своїми силами. Наприклад, нам постачали куряче філе. Через деякий час я помітив, що у  філе  забагато води. Оскільки ми не знайшли заміни цьому постачальнику, то тепер купуємо туші курей і самі робимо обвалку. Тобто всі наші рішення спрямовані на підтримку довіри споживача до нашого продукту.

М'ясопереробне підприємство, як і будь-яке інше харчове виробництво, має суворо дотримуватися санітарних та гігієнічних норм. Що на Вашому виробництві для цього робиться?

Кожний працівник цеху проходить на виробництво виключно через душову кабіну. На вході встановлені санітарні пропускники, які забезпечують додаткове очищення та дезінфекцію взуття працівників, а також обробку рук антисептичним засобом. Завдяки сучасному обладнанню цехів контакт людини з сировиною є мінімальним. Це все знижує так званий людський фактор.

Хочу також відзначити, що наша готова продукція фасується в пакети з плівки зі спеціальною газовою сумішшю для зберігання харчових продуктів, що покращує умови та тривалість зберігання. Ми це робимо для того, аби при завантаженні, транспортуванні та продажу в магазинах, ймовірність того, що хтось торкатиметься до самої продукції не стерильними руками, була рівна нулю.

Ми працюємо над тим, аби наше виробництво ні в чому не поступалося європейським. Важливим етапом в цьому є заплановане на найближчий час впровадження системи ХАССП (від англ. HACCP Hazard Analysis Critical Control Point, HACCP). Система ХАССП є єдиною системою управління безпечністю харчової продукції, яка довела свою ефективність і прийнята міжнародними організаціями. Ця система дозволяє створити і контролювати на підприємстві умови для виробництва безпечної продукції шляхом визначення і уникнення будь-яких небезпечних чинників: хімічних, біологічних та фізичних.

Окрім введення норм ХАССП які у компанії  плани на найближчий час?

Найближчим часом на ринку, окрім бренду «Всеволодівські делікатеси», з’явиться наша продукція під торговою маркою «Дмитрук», в основу якої ляже асоціація зі мною як особистістю, з моїм іменем.

Ми прийняли таке рішення після того, як переконались, що для кожного з наших клієнтів та покупців готової продукції важливим критерієм є постійна висока якість продукту, свіжість сировини та умови виробництва, що відповідають європейським стандартам. У відповідь на побажання споживачів я готовий поставити на кожний з продуктів своє прізвище як «гарант» постійного контролю виробництва, відповідності сировини та санітарних умов виготовлення протягом всього процесу.

Думаю, що таке рішення стане хорошим показником для споживачів. 

Ну і на завершення, скажіть, що допомагає Вам приймати рішення, що надихає?

Допомагає у прийнятті рішень моє загострене почуття справедливості. Мабуть, саме завдяки цій моїй якості  жодна людина в нашому регіоні не може про мене сказати якесь погане слово.

А щодо натхнення: колись мене запитали про те, на які етапи можна умовно поділити життя нашого ковбасного бізнесу. Так ось: коли ми розпочали свою родинну справу, здавалося, що у нас був етап деякої мрійливості. Але виявилося, що він триває і досі.(Посміхається) Адже без віри в свою справу не буде розвитку. Сьогодні ми мріємо і працюємо, аби ця мрія здійснилася. А завтра ми бачимо, що досягли наміченої цілі. Тоді з’являється нова мрія. Мабуть, саме мрії і надихають.